основа економічної системи

1. pl основи, принципи

2. основа, база, вихідний пункт

3. заснування, організація (партії тощо)

- foundation conference установча конференція

- political foundation політична основа

- principled foundations принципові основи

- social foundation соціальна основа

- solid foundation тверда/ міцна основа

- foundation of the economic system основа економічної системи

- foundation of a party основа партії

- foundation of a teaching основа вчення/ теорії тощо

- foundation of a theory основа вчення/ теорії тощо

- to affect the social foundations вплинути на соціальні основи

- to lay the foundations of relations закласти основи відносин

- on a democratic foundation на демократичній основі/ демократичних засадах

СУСПІЛЬСТВО - одна з основоположних категорій соціальної філософії, історії та соціології. 1) В широкому розумінні, С. - якісно відмінне від природи, багатомірне, внутрішньо розгалужене і водночас органічно цілісне утворення, що постає як сукупність історично сформованих способів і форм взаємодії та об'єднання (діяльності, відносин, поведінки, спілкування, регуляції, пізнання), в яких знаходить свій вияв всебічна і багаторівнева взаємозалежність людей. 2) У вузькому розумінні, С.: а) діахронічно чи синхронічно фіксований соціальний організм; б) відносно самостійний і цілісний момент такого організму; в) спільна основа, поле перетину і накладання індивідуальних дій людей (Тойнбі); г) корелят держави (громадянське С.). Як цілісність С. є предметом не лише історії, а й соціальної філософії та соціології. Проте на відміну від історії, що розглядає його переважно в діахронічному зрізі, та соціології, яка акцентує увагу на зрізі синхронічному, філософія визначає поєднання цих зрізів при вивченні С. як цілого. Філософія зорієнтована на з'ясування єдності, своєрідності всіх наріжних форм, рівнів і аспектів взаємовпливу та взаємоперетворення індивідного й соціального, розв'язання суспільних та особистісних (в їх взаємозалежності) смисложиттєвих проблем, вироблення орієнтирів екзистенційного характеру і виявлення таких умов вільної самоідентифікаціїта самореалізації людини, за яких зберігається і вдосконалюється С. як продукт взаємодії людей, система соціальних зв'язків, що утворює основу і середовище власне людської життєдіяльності. Саме під таким кутом зору філософія розглядає єдність С. з природою (історія при цьому постає як частина історії природи, олюднення природи та своєрідність С. щодо неї); особливості С. як сукупності індивідів, що об'єднуються для задоволення "соціальних інстинктів" (Аристпотпель); відмінності "природного стану" співіснування людей та стану громадянського, "суспільно-договірного" (Гоббс, Локк, Шефтсбері, Мандевіль, Г'юм, Мейн, Тьонніс, Дюркгейм, Варт, Вебер); дистинкцію доіндустріального, індустріального та постіндустріального суспільства (Арон, Ростоу, Велл, Гелбрейт, Кан, Тоффлер); С. як сукупність цивілізацій (Данилевський, Тойнбі, Шпенглер); співвідношення С. взагалі та суспільно-економічних формацій як його якісно визначених історичних ступенів розвитку (Маркс, марксизм). Сучасному етапові властиве некласичне розуміння С., для якого характерне співіснування найрізноманітніших підходів до вивчення С. При цьому намагання знайти прийнятне для всіх цих підходів визначення С. призводить до вельми абстрактного тлумачення С. як всеохопної системи, яка окреслюється граничними умовами соціальності як смислової комунікації, а в просторовому вимірі постає як "світове", "планетарне". За таких умов необхідним, врівноважуючим цей уніфікаційний аспект розгляду С. доповненням є здавна притаманна історичній науці "мультиплікативна" характеристика С., яка формується не відкиданням розбіжностей різних підходів, а навпаки - їх врахуванням, що уможливлює осягнення С. в усій його складності і багатстві виявів.